Ці воїни скромні та не люблять багато говорити. Коли ж говорять — роблять це просто і прямо. До того, що хтось назвав би досягненням, ставляться, як до повсякденної роботи. Безумовно важкої, але тим не менш вона їм до душі.

Навідник Євген каже «Виконую поставлені задачі, єдине чого хотілось би — щоб кожен постріл був влучним».

Заряджаючий Дмитро згадує, що бувало за добу заряджав до 100 «кабанчиків», кожен з яких важить понад 40 кг. На питання про свою спину лише відмахується — які тут вже мазі.

«Бувало від інтенсивності виходить з ладу досилач, то досилати доводиться вручну. Нічого, потім поміняєшся, відпочинеш тиждень і в принципі норм», — посміхається Дмитро.

А старший офіцер батареї Антон жартує — якби в нього була можливість звернутися до очільника Пентагону, то попросив би ще Паладін останньої модернізації:
«Непогана, кажуть, машина, хотілось би попрацювати. Обіцяли нам колись. Чекаємо».

А поки розрахунок нищить тих, хто прагне відродити радянський союз радянською зброєю.

По землі, вкритій тілами агресорів, крізь дим і вогонь розсіюється стальний гуркіт танку Т-72. Як лев на полюванні, плавно рухаючись степом, він неспішно обирає собі жертву серед приречених на загибель ворогів. Крок за кроком, танк, за танком, день за днем…

Під керуванням досвідченого екіпажу, український танк є непереможною силою, яка громить ворожі штурми впевнено і холоднокровно, а талант і професіоналізм команди стає ключем до успіху на цьому театрі бойових дій.