​​Варто додати, що в мене було тільки 3 дні відпустки в Парижі, а далі починалась робота. Більшість часу пішло не так, як планувалсь(

Після, я полетіла в Будапешт. І якщо в Парижі при запиті “bio” мені видавало купу магазинів і мереж натуральних органічних продуктів, то в Будапешті на цей же запит видавало безліч… магазинів БАДів 😳

Відкритися №4. Угорці - шалені фанати БАДів. В аптеках в ЄС в цілому дууууже багато БАДів, більше ніж в нас, але Угорщина просто на інший рівень вийшла. З частотою 1-2 рази на квартал трапляються магазини, а іноді цілі двоповерхові супермаркети БАДів (разом з тим трав, аюрведи, натур шампуней тощо) - на скріні вони з гугл мапс. Думаю «ну тут-то я знайду какао-масло». Зі складнощами, але знайшла. Правда тільки для зовнішнього застосування 🤔 Понадіялась, що я не помру від масла меншої очистки - воно було гіркувате, але жити можна. На той момент ларингіт вже перейшов в фарингіт, а його з тими аптеками вивести простіше. Вичухалась за 2 дні.

До речі, по страховій я пробувала звернутись на 2й день. Мені відповіли, що «хронічні запалення вуха - виключення», тобто якщо лікар мені поставить хворобу вуха, а не гострий отит через переліт, то мені не компенсують витрати за прийом (це десь 40 євро). До того ж мені запропонували аж через 4 дні. Тому лікувалась у своєї сімейної онлайн 😄 За 4 дні отит вже майже пройшов.

​​В цілому, при тому що я не захоплююсь хімією без необхідності, абсолютна її відсутність в аптеках виявилась вельми незручною. При тому і вибір натуральних препаратів, яких там більшість, дуже однотипний. А ще продати сольову пшикалку вдвічі дорожче, бо з позначкою «від алергії» і трохи іншою концентрацією солі - це про них.

Або я роблю неправильний висновок, бо не розібралась в асортименті через низьку кваліфікацію фармацевтів. Те, як наші фармацевти в аптеках прописують препарати замість лікарів ймовірно теж не ок, але там виходить зовсім проблема, бо інша мова, інший асортимент і в ньому важко розібратись самому, а те що тобі рекомендують виявляється ну зовсім не тим 🤷‍♀️ А заходила я в сумі в 10-15 аптек.

​​В хостелі в Парижі я стикнулась з росіянином.

Ця історія - епізод, але можливо цей епізод не одиничний. Він про те, як свідомо будується самоідентичність на базі вибору. А вже яка мотивація цього вибору - гордість за націю чи сором за націю - питання третє.

Так вийшло, що нас стикнули лобами як двох людей, які знають російську, і залишили вдвох.

Він казав, що жив в росії. Казав про росіян «вони». Казав що всі вони імперці.

Розповідав про дитинство в Молдові, батька молдаванина, про те, що має 2 паспорти, і вільно володіє румунською.

Але обережно я вичепила також те, що в Молдові він провів тільки шкільні роки, а народився в Москві і повернувся після 17 також до матері в Москву. І що всі подальші роки працював там (а це років 10).

Спочатку казав, що після 2014 часто виникала думка покинути росію. Але з’ясувалось, що реалізував її от тільки зараз в 2022.

Тобто, чувак, - ти ж росіянин?
Чому ти кажеш «вони»?

Відчувалось, що він зрікається цієї своєї половини, маючи іншу культуру, в якій теж зростав, опираючись на неї. Щоб врятувати свою психіку.

Я не можу сказати, що розмова не була адекватною. Мені ні в чим було звинуватити його - він же не росіянин. Не відносить себе до них. Він просто «жив в росії якийсь період».

Але при цьому казав «Молдавія», «Білорусія» і «Киргизія» з щирим незнанням, що підкреслює таким чином імперські наративи. Про це розповіла йому я, бо по вухах аж різало.

(ех, iPhone навіть не спробував виправити ці слова - легітимізує російські імперські наративи, навіть в українській мові)

Я не відчувала злості до нього. Цей сором - тішим. Думаю навіть дещо раділа усвідомлювати, що росіяни вмирають. І хай не фізично - але ментально, за їхнім власним вибором - ті з них, які знайшли в собі бажання відректись від своєї приналежності до російської нації. Ймовірно бо прийняти колективну відповідальність за той пиздець, який ви всі допустили - нестерпно?
Відрікайтесь. Амінь.

Можливо такий спосіб зменшення кількості росіян є навіть більш сталим на перспективу і більш вигідним для нас.

На фото - шматочок стіни станції метро Вільжуїф, в районі якої був цей хостел.

​​В мене ніколи не виникало бажання емігрувати, але були думки, щоб пожити якийсь час за кордоном, в різних містах-країнах, можливо рік-кілька.

Натомість завила без України я вже після 4х тижнів 😄 Я не думала, що це буде аж настільки швидко. І це в сонячній Хорватії на початку купального сезону! Тобто в абсолютно найкращий час для її відвідин - коли ще дешево, але вже тепло, все зелено, залито сонцем. (Не скажу «порожньо», бо після ковіду потік туристів прорвало на 2 місяці раніше - що там було влітку боюсь уявляти.)

Цей допис про їжу. Точніше, про ресторанну культуру.

В нас куди не зайди - усюди авторське меню або перегляд звичних страв з боку шеф-кухара. Дизайн закладів - навіть коли він не дорогий, його наповнюють душею, сервірування столиків - так часто живі квіти.

В Хорватії меню однотипне усюди. В дешевших закладах до риби буде фрі, в дорожчих - овочі. Сама риба однакова, на грилі, без спецій, часто пересмажена. Смачно, але не вартує 20-25 євро. Купити в магазинів в запекти в апартах виходило смачніше. І це в країні, де розмарин росте замість клумб.

Я не можу сказати, що воно не смачно. Воно смачно, але часто не за ті гроші. І після N днів приходить усвідомлення, що на вибір є дуже обмежений набір смаків.

Дивує, наскільки відсутні експерименти з локальними продуктами. На ринку ми купили те, що в нас називається боби едаме, і ще якісь стручкові бобові, яких в нам не буває, аспарагус. Це все сезонні, локальні продукти, - недорогі - які чомусь абсолютно не беруть участь в меню ресторанів.
Чому?!

Зайшли в Трогірі ресторан Мішлен - і там нарешті були цікаві смаки, які можуть стати в один ряд з ресторанами Дніпра. Не вище - хоча б на рівень.

І це не тільки про Хорватію - я згадую всі європейські країни, де я була - кухня часто смачна, нею насолоджуєшся, коли щодня поспішаєш спробувати щось нове, але коли починаєш це сприймати не як антропологічний досвід, а як просто поїсти те, що хочеться - виявляється, що достатньо важко знайти щось цікаве і здорове.

Сніданки - то окрема катастрофа. У нас культура сніданків і бранчів - в кожному другому закладі, там - вони або солодкі, або поступаються тому, що можеш зробити вдома. Вийшли ми один раз в гавань поснідати біля яхт - омлет з морепродуктами за 8 євро був просто омлет з закинутим морським коктейлем і більше нічого 😑

Окремий мій біль - напої. Я не п‘ю алкоголь і не п‘ю солодкі газовані напої. Тобто для мене в меню обирати нічого 🥲 Трохи краща ситуація з цим в колишніх країнах соц табору, але тільки там.

Якщо асортимент кави ще так-сяк в залежності від країни, то чай - це катастрофа. Майже гарантовано принесуть пакетованийі чорний-зелений-трав’яний. Розсипний і хоча б 7-8 видів на вибір - це вже тільки окремі чайні шукати.

Коли повернулась, перша зупинка Львів - на радості не економила взагалі. Наші авторські лимонади, креативні десерти, унікальні смаки, спеції, овочі. Коли запарюються над ніжністю ганашу і скоринкою тіста у кіша.

Приїхала в Дніпро, в Brook’s взяла слайс сирної піци, його приносять - я занюхую аромат, офіціянт такий «все добре?» 😆 А це настільки на іншому рівні багатства смаку і аромату, ніж за 1.5 місяці в Європі. І може в нас не дуже канонічне представлення нац. кухонь різних країн, але однозначно - найсмачніше.

📍На відео: Мукачево, жовтень

Якби Росією керував «хароший руській»

Головна претензія «хароших рускіх» до путіна в тому, що він тупий. Що він вдався до війни, коли можна було дружити і торгувати. Або, розумними словами, застосовувати soft power. Як вона достатньо вдало зробила це в деяких інших країнах.

Я задумалась, а що було б, якби тоді, 20 років тому чи навіть раніше до влади прийшов не Путін, а росіянин «нєтвоєнщік» - який розуміє, що заходити танками і закидати ракетами сусідню країну - це не ок і риття могили собі і економіці своєї країни. Але при цьому - росіянини, тобто взрощений в російському культурному і історичному полі, де Україна - брат, але звісно молодший, така собі країна-сателіт Росії.

Ймовірно тоді не було б війни. Разом з тим, не було б Украіни і української самоідентичності на всій зросійщеній за 20 сторіччя частині, а то й далі. Тільки формальна держава і формальні кордони.

Згадайте 00-ві, коли кількість російського продукту на медіаринку була такою, що він сприймався «своїм», але насправді формував комплекс меншовартості. І здавалось би, в максимально бандерівському Львові, вистачало російської музики. Центр життя і пік розвитку, найкращі роботи і центр культурного життя вищого рівня - Москва.

Росія створює привабливу картинку дружньої держави, яка наголошує на спільності цінностей і історії. Майдану не було, бо втікати нікому. Такій Росії не треба ставити проросійського президента, щоб втримати «колишню колонію» силою - вона діє не так в лоб і більш вишукано.

Як вона насправді створює картинку на закордон всі ці роки. Експансія російської культури затьмарювало в очах іноземців нарощення армії. Постановки на базі російських творів йдуть на усіх світових сценах. Чайковський, Шостакович, Рахманінов - це престижно. Переосмислення Бродського, Толстого, Достоєвського - це престижно. Запрошені росіяни на позиції хореографів, диригентів, режисерів, акторів на головну роль, - це престижно. Російське кіно на світових кінофестивалях - це престижно. І екзотично, бо міф про «загадкову руську душу» захоплює. І, на жаль, цей абзац не з альтернативної реальності - це реальність навіть і 2022. Від Спліта до Монреаля, від Відня до Парижа - репертуар сценічного мистецтва та виставок як мінімум на 15% - з російським культурним кодом

В альтернативній реальності все те саме, тільки в Україні це теж так сприймається - не просто нормою, а престижним. А разом з тим, у світі проходять виставки російських художників Малевіча, Татліна та Соні Делоне, постановки на базі російських літераторів Шевченка і Гоголя. Тобто успішно закріплюють клеймо російськості за всіма, кого вкрали до цього.

Якщо цей канал і є, то він російською, бо звідки в мене виникне думка перейти на іншу мову в майже 30 років? Немає українського YouTube, тому що це занадто неприбутково. Ймовірно немає укранського кіно, бо російською продати продукт більше шансів.

Ймовірно з більш розуміним керівництвом, в Росії будуються дороги і рівень життя стає краще. В Україні теж, бо в усьому повторюємо і тягнемось за старшим братом. Рідко дивлячись ліворуч на мапу.

Немає війни. А Україна влилась в культурний простір Росії настільки, що все далі вирить в ту історію і правду, яку підказує старший брат.

~~
Путін - найкращий російських лідер, який міг трапитись Україні.

Кончений настільки, що це навіть не треба пояснювати розвинутому світові. З полемікою, доведеною настільки до абсурду, що ніхто не сприймає її за правду. Хоч дехто ще боїться і грає в ігри, але де чорне, а де біле вже розуміють всі лідери.

Кончений настільки, що допоміг нам, як нації, пройти сепарацію від Росії після стількох років експансії і злиття - культурного, мовного, економічного.

Сплачена ціна в тисячі життів. За те, щоб нація відродилась, заговорила українською і почала згадувати свою справжню історію, викреслених з неї митців, репресованих діячів.

Тому ліберальні росіяни - ще більш небезпечні для нас, ніж z-адепти. Бо вони можуть привабити йти з ними разом. А ми можемо привабитись. Бо Стокгольмський синдром ще засильний, а сепарація відносно свіжа.

📍На фото: величезна сучасна (2016 рік) церква РПЦ прям поряд з Ейфелевою вежею.

🇺🇦 Як почати вбивати в собі москаля?

Перехід на українську - це достатньо довгий і психологічно складний процес. Але є ряд моментів, які не потребують ресурсу, а важать насправді дуже багато. І які багато хто не помічає, ігнорує чи недооцінює - а насправді продовжує розмивати російсько-український культурний контекст.

1️⃣ Мова в налаштуваннях. Смартфону, телеграму, фейсбуку, гугл-акаунту, гугл-пошти, твітера, зареєстрованого 10 років тому PayPal. Все, о стосується діджитал - потрапляє в статистику. Тобто якщо мова вашого смартфону російська, то ви потрапляєте в статистику, яка є підставою для наступних наративів «ось скільки українців послуговується російською, очевидно, що російськомовних там потрібно захищати, раптом путін має рацію?» - як з боку Росії напряму, так і збоку проросійської пропаганди на заході.

2️⃣ Ім’я і прізвище.
Прям зараз зайдіть в налаштування Telegram і подивіться, як ви підписані. В Facebook? В email? Якщо латинкою - то транслітерацією з якої мови? Як ви підписані, коли підключаєтесь до вебінару в zoom?
Ім’я - це перша ідентифікація. Якщо ви спілкуєтесь російською, то ім’я російською додає картини - і відбуваєтесь ідентифікація вас як росіянина до того, як ви проявляєтесь. Прописуючи своє ім’я та прізвище російською, але при цьому згадуючи себе українцем, ви транслюєте наратив про «дві державні мови», а також збиваєте ідентифікацію. Особливо якщо в прізвищі-імені є ЬІ та Э - скажу чесно, мене тригерить дико, коли їх бачу. Відчуваю, що якщо ви так відвойовуєте словоформу, на яку не існує документів і вона настільки вам важлива, то ймовірно між нами прірва і в позиції до російсько-української війни.

3️⃣ Мова веб-сайтів.
Нещодавно запрацював закон, завдяки якому всі сайти в Україні мають мати українську версію. Користуйтесь нею. Ви додаєте «вагу» тим сторінкам, які дивитесь. Дивлячись російську версію ви підіймаєте саме її в результатах Гугла. Підіймайте українську. Слідкуйте за тим, якою мовною версією на сайті послуговуєтесь, бо перейшовши з Гугла ймовірно потрапите на російську, бо у багатьох сайтів вона була початково і вага там вище. Переходьте на українську версію. Пам’ятайте, що кожен ваш клік потрапляє в статистику.

4️⃣ Гугліть українською.
Гугл за останній рік значно покращив свою видачу українською, бо штучний інтелект навчився. У зв’язку зі згаданим законом, SEO-спеціалісти почали налаштовувати ключові запити українською і тепер працює значно краще. Рекомендую плагін під хром Лагідна Українізація - він прибирає з видачі російські сайти і гуглити стає приємніше 🙂

5️⃣ Шапка в інстаграмі.
Три рядка про вас - це те, як вас ідентифікують нові люди, які потрапляють на сторінку. Коли шапка російською, я сходу визначаю людину, як «не свого». Вже потім я можу дочитати в тексті, що людина з України, але ідентифікація мови спрацьовує раніше, ніж ідентифікація сенсу.

Ці 5 кроків займають дуже мало часу одноразово, але насправді дуже важливі. Для просування наших наративів. Для первинної ідентифікації «свій-чужий». Для того, щоб україномовні українці відчували від вас безпеку - бо одразу зрозумло, що свій.

#мовнийперехід


P.S. 6️⃣ Якщо у вас є інтернет-магазин, замініть гидотну словоформу «накладений платіж» на нормальне людське «післяплата». І тоді я не піду до ваших конкурентів. Сорі, але це той русизм, за який би я штрафувала, наскільки він жахливий. Словоформа що російською сенсу не мала, так її в українську тягнуть 😭

Вчора не було сил 😄
Тому бонусом ловіть +1 допис з корисностями.

​​🇨🇦 🪪 Канадська віза по CUAET: як вклеїти візу

Коротко, про що це
🔹Канада в підтримку українцям вкрай спростила видачу віз і зробила її безкоштовною
🔸Як туристичних (visitor), так в робочих (worker)
🔹Різниці наразі особливо нема, бо work permit отримувати незалежно від типу візи. Але можна не отримувати і бути туристом
🔸Програма дає багато допомоги при еміграції, але цим необов’язково користуватись. Це тільки віза, а там далі, як хочете
🔹Спочатку давали на 10 років, зараз скоротили до 3-х. Хоча я знаю кейси, кому в зараз дають на 10
🔸Біометрику можна здати у Львові або в ВЦ за кордоном (там навіть краще, бо нема проблем з записом)
🔹У зв’язку з блекаутами, ВЦ у Львові став записувати через емейл і стало реальніше записатись
🔸Здана біометрика валідна 10 років, а при валідній біометриці наступну канадську візу можна отримати електронну

Після здачі біометрики, необхідно надіслати паспорт на вклейку в ВЦ за кордон (у Львові не вклеюють).

Якщо ви в Європі можете скористатись кур‘єрською доставкою від ВЦ або завезти і затрати самостійно, або попросити когось (необхідно оформити довіреність, папірець з підписом, - без юристів)

Якщо ви в Україні найзручніший шлях - надіслати через візове агентство. Вони везуть купу паспортів, тому їм профіт очевидний і це в рази дешевше, ніж їхати самому. Win-win.

Кілька рекомендацій через кого надсилати:

@coraltravelcv (Чернівці) - возять в Бухарест, 3-4 тижні, 2000 грн. Оплата постфактум, на картку ФОП 👍

@visa_up (Львів) - возять в Варшаву, 5-6 тижнів, 300 PLN (≈2700 грн). Оплата постфактум, на особисту картку 😒

Я відправляла через Львів, бо про перших тоді не знала. Зараз радила б Чернівці - дешевше, швидше і податки з ваших грошей заплатять.

#канада

Сила слова

Слова, які варто контрольовано уникати в використанні, особливо в відео і на письмі (тобто там де, воно активно розходиться в маси).

🔻Маскувальні слова. (Створюються, щоб якось вигребти весь цей емоційний пиздець.)
Росіяни. Нас вбивають, бомблять, ґвалтують і розстрілюють росіяни. Не орки і не свинособаки, - росіяни. Летить не блєдіна - летить російська ракета.
Особливо важко щоразу так вимовляти, бо це вимагає прийняти цей факт. Особливо це важко, якщо до 24.02 була присутня аполітичність чи какаяразніца. Психіка намагається прикрити іншими словами ті терміни, які здавались не поганими. Але час визнати, що це все роблять, не міфічні істоти, а росіяни.

🔻«Війна в Україні», «Війна Путіна в Україні»
Кожне формулювання міцно створює наратив. Яка асоціація буде з Україною, якщо поряд з нею використовувати слово війна? Але при цьому поряд зі словом війна в заголовках рідше фігурує Росія. І замість того, щоб створювати асоціацію «Росія=війна», натомість вкорінюється асоціація «Україна=війна». Словоформа «війна Путіна» одразу робить винним у війні одного лише Путіна, ніби немає в нього 70-90% підтримки населення в цьому питання.
Згадуйте цей абзац, коли захочете протестувати західний таблоїд на позицію стосовно Російсько-Української війни за 5 секунд. (Спойлер - вас чекають багато розчарувань)

🔻Донбас
Донбас - скорочення від «донецький вугільний басейн». Це не історична назва території і не географічна назва. Це наратив, який активно ввів в світову полеміку Путін. Використовуючи його, ви скасовуєте всі інші сторінки історії Донецької та Луганської областей - археологічні знахідки кімерійського періоду, обрядовість та культурні набуття регіону (подивіться традиційний одяг чи візерунок писанок регіону - вони просто неймовірні), митців регіону, серед яких Стус і Сосюра. 120 років тому ці області були україномовними на 85%. Але 3 голодомори, репресії, етнічні чистки та заселення росіянами, ще й здебільшого маргінальними - вплинули на репутацію сучасних Донеччини і Луганщини. Але це не означає, що культура зникла. А ось коли свої ж кричать про Донбас і маргіналів - тоді з часом зникне.

🔻Корінь «рус» як імперський наратив
В один момент московити вирішили перейменуватись на «русскіх», а країну на Russia, таким чином вкравши нашу історію, історію Київської Русі. Як пояснити іноземцю, що Russia - це не та ж країна, що Kyiv Rus? Корінь же один.
Відучуюсь від кореня «рус». Придумала слово «осня» замість «русня», щоб уникнути кореня, зменшити р до невагомості, і вийшла ще й відсилка до рою ос 😄

🔻Назви вулиць.
Назви вулиць - це не тільки вибір, яким людям ми обираємо віддавати пошану. Це також слова, які ми безкінечно бачимо і використовуємо. І це їх толеризує. І відповідно формує цінності, бо ці люди підсвідомо вважаються достойними, навіть якщо не в курсі, хто це є. Тому так важливо викорінювати не своїх героїв з назв топонімів.

Пам’ятайте. Кожен з нас інфлюенсер, навіть якщо на маленьку аудиторію своїх знайомих. Тому важливо нести правильні наративи 🙏

​​З Різдвом! 🎄

Для мене Різдво як свято з’явилось вже після 2014 року. В моєму пострадянському вихованні в сім’ї атеїстів не було цієї традиції. Також її не було в оточенні і в масовій культурі м. Дніпро.

Після Майдану це змінилось. Не тільки в моїй родині, але й в місті. Вперше в супермаркетах масово почала продаватись пшениця на кутю. Я 2-3 роки ходила з вертепом по центру міста - може не професійно, але для Дніпра це було щось абсолютно нетипове.

Я не людина віри, - для мене Різдво важливо тим, що це традиція. А традиції народу - часто пов’язані з релігією або з дохристиянськими обрядами, які з часом в релігію вплелись (кутя, дідух - як раз такі символи).

Я вважала, що підтримую ідею переносу Різдва на 25.12 саме через атеїзм, а люди віри це не підтримають (бо релігія - це дуже консервативна сфера). Поки з подивом не побачила результати опитування у львівському пабліку, де 75% «за» 😳 А Галичина - найбільш релігійна територія України. Цього року одноголосно «за» вирішила святкувати Різдво 25.12 навіть громада Криворівні (село в Карпатах, де українські традиції збереглись дуже добре).

Що буде далі? Чи перейде Україна на святкування 25.12, а святкування Миколая на 6.12?

В мене така думка. Будь-який обряд/традиція це, - назву її так - енергія. І зараз здається, шо ця енергія прив’язана до дня. Але насправді первинною є енергія, а не день, а її створюють люди. І в спробах перенести її на інший день календаря нею наповниться для нас і 25 грудня.

Коли я перейшла на українську 3 роки тому це не було «повернення до коренів», до мови бабусі чи щось таке - вся моя асоціація дитинства з українською мо - це мультфільми на ictv. Тобто я з повністю російськомовної родини і середовища. Але, попри це, я відчула ніби нарешті все співпало. Ніби шматочок пазлу був весь час в слоті схожої форми і його туди загнали силою, а тепер він нарешті там, де має бути розташованим - війшов туди легко і одразу став. Зараз мені здається, що таке відчуття може статись і з зимовим святами - відчуття, що все стало на своє місце. Гадаю, що якийсь період ми будемо святкувати 2 Різдва і плавно «переносити енергію» на 25.12. Перевірю свою теорію за кілька років :)

З війною психіка за рік проходить такий шлях, як був би по мирному за 10. Тому можливо за 3 роки ми самі не впізнаємо себе і свої відчуття в питанні, коли святкувати Різдво.

〰️〰️
P.S. Чому Різдво 25.12 - це не «перехід», а «відновлення»:
(Для тих, чий інфопростір за грудень не розповів цю історію вже разів 10 😄)

Текстовий формат - Ukrainer, інстадопис
У форматі рілс (1 хв) - ikla.mag
Відео, 10 хв - YouTubе, Іронічний Історик

​​Перед Новим 2022 я писала (і думала) про те, як важливо дозволити собі просто бажати. Не тільки планувати, а саме бажати.

І попри те, як 2022 склався для України, всі мої бажання здійснились, і навіть більше. Аж місяць Хорватії навесні, Париж і екзотика по екстра дешевим квиткам (Канада). Вперше так надовго закордон сама, чого без повномасштабної війни я б собі не дозволила. Вперше сама на далекомагістральний рейс. І ще сотні «вперше».

Війна з 2014, - і при цьому за 8 років ми як країна змогли зажити краще - від самоідентичності і до наявності асфальту.

Як ми закінчуємо 2022: про Україну знає і говорить весь світ; українців зустрічають з неймовірною повагою і захопленням до нашої стійкості; в Карнегі-холі грає Щедрик українською; Президент України є людиною року всіх світових журналів; а українці живуть з відчуттям єдності - зі спільними проблемами, мемами і тостами за новорічним столом.

Я спостерігаю, як відкрилось купу нового малого бізнесу - все посеред війни. І це неймовірно надихає.

2022 - однозначно рік досвіду. Такого досвіду, який ми б не отримали ніколи. Психіка пройшла шлях за 10 років в один неповний календарний.

Ми, українці, і Україна, як країна, змогли не тільки не впасти, але й змінити думку усього світу про нас.

В історії світу після кожної кризи приходив розквіт. А війни ставали рушієм для розвитку прогресу.

2023 не буде кращим - він буде іншим.
Нові виклики, нові процеси, та сама війна. Але впевнена ми встоїмо і зможемо розквітнути навіть ще під час неї. Не треба чекати перемоги, щоб зростати - починаємо (точніше продовжуємо) вже зараз.

Віримо і донатимо ЗСУ. Тримаємо кожен свій фронт. Прославляємо Україну, наскільки це можливо в своїй сфері діяльності.

Ми вижили. Тепер починаємо згадувати, як жити.

P.S. Фото зроблено сьогодні. Сама погода натякає на розквіт.

Сходила на «Щедрика».
Вкрай рекомендую встигнути підтримати українське кіно поки в прокаті. В прокат явно не сильно вклались, бо він усього тиждень і 1 сеанс вранці 😭

Я б дуже хотіла бачити цей фільм на Netflix. Красивий, україноцентричний. Важкий, сумний, але своєчасний і сильний. Аж не віриться, що його знято в 2020, а не в 2022.

Трейлер: https://youtu.be/LyK6jhc8Qtc

​​В Монреалі я ходила на концерт. З опису на сайті мене зацікавило те, що там буде вірш Шевченка перекладений на французьку і покладений на музику.

Чим не привід одягти вишиванку?
Як виявилось, це гарантований спосіб знайти своїх) В мультикультурній Канаді «своїх» особливо гостро і навіть дивовижно не вистачає.

В холі, в очікуванні концерту до мене підійшла усміхнена жінка і заговорила українською.

Так спонтанно і через вишиванку - розумними словами, через візуальну національну самоідентифікацію - я познайомилась з відомою українською композиторкою, володаркою ряду нагород і премій, авторкою музики до ряду українських фільмів, - людиною, про яку згадували з великою пошаною на курсі історії української музики, який я проходила взимку - Аллою Загайкевич. Алла приїхала на кілька місяців для співпраці з оркестром, який мав сьогодні грати (написати для них кілька творів).

Говорили за електронну музику, за фінансування культури, за консерватизм діаспори. І за те, як дивовижно вишиванка личить до джинсів 🙃

Одягайте вишиванку. Це може спровокувати цікаві знайомства)

І тому що ми боремось зараз (448 днів, 9 років, 200 років) зокрема за те, щоб мати змогу одягти її, говорити українською і не бути за це розстріляним.

P.S. Вірш Шевченка дійсно був (третина концерту), як і трансляція портрету Кобзаря на всю сцену концертного залу Монреаля. За 10 тис. км від України.

🇨🇦 Якщо у вас були думки податись на канадську візу по спрощеній процедурі CUAET - сьогодні останній день можливої подачі анкети. Далі - на загальних умовах.

https://www.canada.ca/content/dam/ircc/documents/pdf/english/services/immigrate-canada/ukraine-measures/cuaet-factsheet-ukr.pdf

Ку-ку з 2024 👋

Якщо ви це читаєте, то ви і досі на мені підписані - що після річного мовчання здається мені просто неймовірним 🤩
Ви неймовірні і мені дуже цінно, що ви все ще тут (і навіть не відписались після цього допису).

Цього року в мене є натхнення знову писати і відновити блог.
Про серйозність моїх намірів хочеться пожартувати на прикладі діалогу з моєю подругою перед НР 2023:

П.: Ну шо, тобі вдалось підготувати квартиру до НР?
Я: Ну.. Я купила аромодіфузор "Новорічна ялинка" 😄
П.: Ну це вже щось!

Так і тут - я вже навіть сходила на стратегічну сесію по розвитку блогу 🧐

Усвідомила, що всі техніки, в які я раніше розуміла як вкладати тревел-контент, не дуже підходять для того, як я хотіла б проявлятись і про що я збираюсь писати тепер. Тому буду експериментувати.

В моїй голові багато думок і так було завжди. Ви могли спостерігати, як в цьому блозі з корисної користі я перейшла більше на суб'єктивні рефлексії.

Попри війну я все ще іноді подорожую, ясна річ що це вже зовсім не те, що було, ані за настроєм, ані за типом досвіду. Європа змінилась незворотньо і про це теж цікаво писати. Окрім цього, соціальні, культурні, соціально-політичні рефлексії мені завжди були цікаві і зараз я хочу більше їх проявляти в світ, а не тільки задовбувати близьких 😄 Хочу писати на гострі теми, на які раніше не наважувалась - соціальні і складні, які зараз розколюють суспільство.

Які часи - такий і тревел, тому хотіла б більше писати про подорожі в себе.
Йде 3й рік мого навчання на психотерапевта і 4й рік особистої терапії. І мені точно є що розповісти зі свого досвіду - посеред тих важких процесів, які я бачу в суспільстві у стані війни зараз, він цінніший, ніж абиколи.

Для цієї лінії більше сприймала інстаграм - я не певна, наскільки цей контент цікавий тут в ТГ, вам - а вас я дуже ціную, бо ви все ще зі мною після цих років - тому зроблю так: опублікую 3-5 постів цієї тематики і потім проведу опитування, як вам заходить чи ні.
І, у будь-якому разі, хочу щоб тут було чесно і глибоко, від мене і про мене.

З запізненням привітання з Різдвом і Новим роком:

Я спостерігаю, як 2023 закінчується в фоні суцільної зневіри соціуму. Мало сил, внутрішні чвари, невідомість що буде далі і доколи.
А 1-2 січня йобана русня так взагалі зробила такими, щоб добити морального тих, кого не добив рік 🥴

Бажаю цього року нам всім Дива.

Якщо проаналізувати великі війни можна помітити, що окрім тактики і стратегії, траплялось щось незаплановане і воно допомагало переважити чашу терезів на бік перемоги (від занадто холодної зими до самогубства ворога). Хай і цього року нам допоможе щось, на що ми не надіємось чи вже не віримо.

Я ось "за" розпад рф, як державоутворення 🤞🤞

​​Нотфікейшн на телефоні. Звично глянула початок повідомлення з новинного каналу "Збили російський ІЛ" - усміхнулась і побігла далі.
Почула "інфо рос сторони", що там були українські полонені - і затрималась в своїй реакції. Рефлексувала, обговорювала, бачу рефлексії в коментарях і в чатах.

Здавалось би, є сторона, яка через раз волає відвертну брехню, і ще через раз - інфо-дитятко цеху креативних пропагандистів. Тобто вже 10 років штамують суцільні фантазії, іноді ніяк взагалі не пов'язані з реальністю і доведені до абсурду.

Але чомусь українські біолабоаторії з бойовими голубами, які заражають беспліддям росіянок - породжують тільки суцільні меми, а можлива не менша видумка про те, що в літаку були полонені ЗСУ - викликає багато рефлексій в коментарях (і внутрішніх ймовірно разом з тим) на тему пошуку ознак, що це брехня.

Тобто ми не кидались шукати факти і доводити світові, що біолабораторії з голубами не існують, бо в нас жодного сумніву не було в їхній відсутності - жодного сумніву в тому що це фантазія.

А тут вже проведено народний аналітичний фактчекінг по наявній інфі, знайдено купу нестиковок в цій версії, кожен офіційний орган виступив з офіційною заявою і навіть ISW вже висловився. І точно напишуть світові таблоїди, і можливо прокоментують ще світові лідери.

Намагаюсь відчути, що мене в цій російській версії лякає найбільше.

Те, що ми могли вбити своїх?
Теоретично вони могли там бути (бо це не абсурдна фантазія про голубів, це вкладається в ймовірну реальність), але ймовірно тут ми ніколи правди не дізнаємось. Бо територія ворога, він висвітліть її так, як йому треба. Бо вони звикли навіть не гіперболізувати, а придумувати свою правду. Бо навіть якщо полонені були на місці аварії, не факт що вони не були закатовані до цього, а це спосіб приховати військові злочини.
І навіть якщо уявити, що ми збили літак з нашими ж військовими - ГУР дуже вірно написав в офіційному зверненні - це не змінює того факту, що в цих смертях винна тільки росія.
Тобто в цьому страху я можу однозначно опиратись на розуміння, що незалежно від правди, зрозуміло чия вина і вона однозначна.

Те, який ефект ця інфо може мати на міжнародній арені?
Світова спільноті не раз показувала, що в ситуаціях "слово проти слова", росію ВИСЛУХАЮТЬ. Іноді можуть висловитись, що там повна єресь. Але часто все одно готові слухати, піддавати сумнівам, розбирати ці слова, аналізувати, сприймати на такому рівні, що навіть готувати відповіді. Однозначної недовіри до меседжів росії у світу і досі немає.
І це лякає дуже. Бо в інфовійні назовні в нас не вистачає ваги, та і граємо слабувато - програЄмо об'ємом і вагою. Як-ніяк наш опонент будував собі імідж "полюса впливу" 70+ років і світ і досі так реагує (ну і наявність ядерки грає свою роль).
В цьому страху в мене опорності нема. В страху, що це можуть розкрутити як "ось бачите, не треба було давати українцям зброю дальної дії, - вони варвари", а світ не відповість однозначно, що винна в цьому тільки росія. І в цей момент, підкрадеться зневіра в підтримці світу.

Це не епохальний епізод війни. Якщо проаналізувати скільки новин викликало такі ж емоції навіть за останній рік - будуть десятки, якщо не сотні. Через день, раз на тиждень чи кілька разів на місяць - це до чорта багато таких серйозних переживань для психіки.
Це частина нашої української рутинної військової реальності.

В моїй сім'ї завжди любили "День бабака" і традиційно дивились його щороку 2 лютого.
Ймовірно в мене немає інших фільмів яких я дивились таку кількість разів (мінімум 15).

Перегляд цього разу був для мене іншим - на якомусь іншому рівні. Психотерапія навчила мене дивитись інакше на людей, на контакт і на ситуації - глибше. В корінь.

Спойлер фільму викладається в першому ж реченні вікіпедії, тому я думаю що нікому не зіпсую, переказавши весь сюжет:
- Ведучий погоди застряг у часовій петлі в рамках одного дня, в провінції і взимку -

Перед нами фантазія-рефлексія, на що можна витратити життя. Показуючи, на що його витрачає Герой - змушує задуматись про своє.

Вперше помітила, що у Героя відсутнє не тільки майбутнє, але й минуле. Його історія залишається за кадром - глядач нічого не знає про Філа, і нічого не дізнається - скільки років, на кого вчився, про що мріє, хто його батьки, які з ними стосунки. Не розкривається нічого, окрім його вчинків - і через них рис його характеру та поглядів на світ - в розрізі сьогодні.

Людина-епізод, яка влітає в життя глядача, нічого про себе не розповівши, але проявившись так виразно, що історія стає не важливою - образ і без неї насичений.

Герой - закінчений пихатий нарцис. І логічно, що спочатку він витрачає дні (а точніше роки) на бажання і способи дії в рамках своїх цінностей - обманює, підлещується, відточює фальшивий образ до ідеалу наскільки це можливо, щоб, здавалось би, реалізовувати мрії - грабує банк, отримує легкий секс, пускається у відрив за кермом.

Але це не дає йому нічого справжнього - ані щастя, ані кохання, ані наповненості в кінці дня. Виявляється, що цей його звичний спосіб контакту зі світом - порожній.

Він починає розкриватись людям, стає щирішим, перестає шукати вигоди, досліджує себе в допомозі іншим.

Моментом зміни для нього я бачу той момент, коли він усвідомлює смерть.

Він купу разів намагався померти, але вражає його та смерть, яку він бачить і яку не може відвернути, як не старався. Ніби він в його безкінечному дні/житті усвідомлює скінченність життя.

І починає витрачати життя на себе. Не на той фальшивий образ, який будував на початку і в якому була тонна егоїзму, а по-справжньому на себе - заводить хобі, яке подобається. Вишукує кожний момент протягом дня, де він може допомогти іншим. Більше не намагається завоювати жінку, але саме цим її завойовує.

І ніби саме тоді, коли той старий егоїстичний фальшивий Філ помер остаточно і залишився той, який усвідомив цінність контакту з людьми і з собою - часова петля відпустила.

Застрягши в одному дні, можна отримати безліч видів досвіду, доступного в цьому світі, окрім одного - довготривалого людського контакту. Відсутні атрибути того, як відчути плин часу - коли зростають діти чи з'являються зморшки. Коли будуєш місяцями стосунки з людиною і розкриваєш її глибше і глибше.
В вічному одному дні немає наслідків. І разом з тим немає результатів.

Інші персонажі прокинулись 2 лютого, а герої прокинувся з досвідом 30 років прожитих в 2 лютому. І ось цей контраст, з яким інші персонажі здатні побачити людину іншою ніж вчора, коли вона дійсно інша відносно 1 лютого, - зачаровує.

Метью Перрі в своїх мемуарах згадував цей фільм як улюблений і описав той день свого життя, в якому він не проти був би "застрягти". Задумалась, чи є такий день для мене. Але навіть найкращі дні не хочеться проживати нескінченно - в неможливості прожити досвід повторно і є його цінність.

Зараз в кіно йде фільм "Інший Франко" про Петра Франка - молодшого з синів Каменяра. Навіть у відриві від національної ідеї, його біографія сама по собі заслуговує на екранізацію. Засновник "Пласта", командир першої льотньої ескдрильї УГА, пілот, письменник, науковець, винахідник, хімік. Мав 36 патентів та звання полковника від Симона Петлюри.

Коли я була в домі-музеї Івана Франка у Львові, з подивом дізналась, що музей засновано в 1940 році.

— Це що виходить, в першу радянську окупацію? - з подивом спитала я екскурсовода.
— Саме так - вона явно була вражена, що дніпрянка знає про цей період і ще й називає його саме так.
— Але як таке можливо - в період, коли винищувались всі, пов'язані з національним рухом?
— Один з синів був тоді депутатом Верховної Ради УРСР, тому посприяв надання будинку статусу музею.

Я тоді подумала, яка іронія: Іван Франко - один з ідеологів незалежної України, а син подався в більшовики.

Фільм починається з цього. Але, як часто виявляється, все складніше. І у депутати він пішов не як поборник ідеї партії. І використовував свій вимушений статус, щоб рятувати українців там, де він міг вплинути. Схоже, що використовув він його занадто активно, бо НКВС прибрали його вже за пів року(

В фільмі хоч і присутній художній вимисел, але всі біографічні моменти відповідають реальній біографії і проконсультовані з Меморіальним музеєм І.Франка. Навіть те, що він обміняв перстень на свободу з польської в'язниці.

До речі, багато сцен знімали безпосередньо в музеї Франка у Львові. Мені було приємно впізнавати інтер'єри, в яких я ходила, знати що це оригінали. Якщо маєте можливість відвідати в музей, а потім на фільм - це взагалі буде комбо-культурний джек-пот 😍

Ще хотіла б підкреслити, що у фільмі влучно показують, як формується психологічна травма - як ламають, "перепрограмовують", людину тортурами. Як кривдники знаходять в біографії те, що можна використати; як викривлюють реальність на свій лад і змушують повірити в зраду від своїх. А інтерпретована зрада з боку своїх завдає психіці більшу травму, ніж тортури з боку ворога. І починається "стокгольмський синдром".
(Ця сюжетна лінія про вигаданого персонажа, та вона дозволяє зрозуміти як працюють ці методи і чому люди ламаються в політичному ув'язненні.)

Фільм гарно знятий (ще й у Львові 🥰), гарно зіграний, збалансований по динаміці - і авіасцени, і рукопашні бої, драматичні діалоги, інтимні сцени. Рекомендую! Хотіла б бачити його на Netflix. Бо історія така, що цікава буде не тільки українцям.

Іронічно, що єдина вулиця на честь Петра Франка - в Харкові. В місті, де він - тоді поляк за громадянством - зустрів Голодомор, записував свідчення про це і, порушивши умови НКВС, опублікував їх по поверненню до Львова (який тоді був під Польщею).

Автори фільму казали в інтерв'ю, що успіхом вони вважатимуть, якщо глядач після фільму зацікавиться особою Петра Франка і хоча б прочитає Вікіпедію. Мені для цього було достатньо трейлеру)

https://youtu.be/-L2Ht7SoB-I?si=MLT3pAAaF8eyzNmE