...якщо вже ви прийняли християнство, то тре­ба подбати про те, щоби щодня на якийсь час свідомо повер­татися подумки до деяких найважливіших елементів християн­ського вчення. Тому-­то щоденні молитви, читання релігійної літератури і відвідування церкви є невід’ємними елементами християнського життя. Нам слід повсякчас нагадувати собі, у що саме ми віримо. Адже ні ця віра, ні будь-­які інші переко­нання не закріпляться в нас у голові назавжди автоматично. Їх треба живити. Якщо вже на те пішло, візьміть сто людей, які втратили віру в християнство, і поцікавтесь, скільки з них ві­дійшли від віри під впливом вагомих аргументів. Хіба ж біль­шість не відходить поступово, крок за кроком?

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

...не марнуйте часу, переймаючись тим, чи любите ви свого ближнього; поводьтеся так, ніби ви його любите. І, щойно заходимося так робити, нам відкривається одна з великих таємниць: коли ми поводимося так, ніби когось любимо, то невдовзі й справді поступово починаємо його любити. Коли кривдимо того, хто нам не подобається, то скоро зауважимо, що наша неприязнь до нього знай зростає. Якщо ж зробимо тій людині щось добре, то відчуємо, що ця неприязнь слабшає.

Але є тут один виняток. Якщо на цей добрий учинок ви пішли не для того, щоб потішити Бога і дотриматися закону любови, а щоб показати, який ви порядний, готовий прощати хлопець, і таким чином перетворити того, кому робите добро, на свого боржника, а тоді сісти і чекати від нього “вдячности”, то вас, можливо, спіткає розчарування. (Люди не такі вже й дурні: якщо ви збираєтеся своїм учинком похизуватися або робите його з поблажливим і зверхнім виглядом, то це впадає в око просто-таки миттєво.) Та якщо робимо іншій людині добро тільки тому, що це – людина, створена (як і ми) Богом, і зичимо їй щастя так само, як і собі, то щоразу вчимося любити її трохи більше або, принаймні, бодай трохи менше її не любити.

Просто Християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев’ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердив­ся, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів.

І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене за­чепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут по­м’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, на­багато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обду­мані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її за­стають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі заве­лися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не не­сподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.

Просто християнство
#lewisdaily #merechristianity

Мене запитують: «Хто ви такий, щоб визначати, хто християнин, а хто – ні?» або «Хіба не може багато хто, неспроможний повірити у ці доктрини, бути все ж істиннішим християнином, значно ближчим до духу Христа, ніж деякі з тих, хто в ці доктрини вірить?». Що ж, у певному сенсі це дуже правильне, дуже милосердне, дуже духовне, дуже чуйне заперечення. Йому властиві геть усі позитивні якості, за винятком однієї: користи з нього жодної. Використовувати мову так, як вимагають ті, хто висуває подібні застороги, просто не можна, якщо ми, звісно, хочемо уникнути катастрофи.

Спробую пояснити це, навівши історію іншого, зовсім не такого важливого слова. Отже, в англійській мові слово “джентльмен” первісно вживалося для означення людини, яка мала чітко окреслені речі: герб і земельну власність. Коли когось називали “джентльменом”, то це був не комплімент, а лише констатація факту. Повідомивши, що хтось – не “джентльмен”, ви нікого не образили б, а просто навели б певну інформацію. У ті часи у словах про те, що Джон – брехун і джентльмен, суперечности було не більше, ніж якби вже у наш час якогось Джеймса назвали дурнем і магістром гуманітарних наук. Та згодом з’явилися люди, які сказали (сказали абсолютно правильно, милосердно, духовно і чуйно, проте не принісши цими словами ані дрібки користи): “Послухайте, але ж найважливіше у джентльмена – це, звісно, не герб і не земля, а поведінка? Тому, звісно, справжній джентльмен – це той, хто поводиться як джентльмен, правда ж? Значить, от Едвард у цьому сенсі, звісно, заслуговує зватися джентльменом значно більше, ніж Джон?”. Ті, хто так говорив, не мали на думці нічого лихого. Бути шляхетним, люб’язним і відважним, звичайно, набагато краще, ніж мати якийсь там герб. Але це не одне й те саме. Щобільше, це не те, щодо чого всі відразу дійдуть згоди. Назвати когось “джентльменом” у цьому новому, витонченому сенсі означає, по суті, не надати про нього певних відомостей, а похвалити його; бо ж заперечивши, що він “джентльмен”, ви просто його образите. Коли слово втрачає описову функцію і перетворюється на засіб похвали, то перестає містити інформацію і свідчить уже тільки про ставлення мовця. (“Добрий” обід – це обід, який припав до смаку тому, хто його спожив.) Після того, як слово “джентльмен” одухотворили й очистили від давнього грубого, проте об’єктивного сенсу, воно ледве чи означає щось більше за те, що той, про кого мова, до вподоби тому, хто говорить. Як наслідок, пуття зі слова “джентльмен” у наш час жодного.

Ми й так уже мали чимало слів, щоб виражати схвалення, тож для цієї мети його не потребували; водночас, якщо комусь заманеться скористатися ним у давньому значенні (скажімо, в історичній праці), то без належного пояснення цього вже не зробиш. У певному сенсі це слово просто зіпсували. Отже, якщо ми дозволимо людям одухотворяти й очищати від домішок (самі вони, ймовірно, сказали б: “поглиб­лювати”) значення слова “християнин”, то дуже скоро воно теж перестане приносити будь-яку користь. Насамперед самі християни не зможуть більше ні до кого його застосувати. Не нам визначати, хто, у найглибшому розумінні, близький або не близький до духу Христа. Читати в людських серцях ми не здатні. Судити ми не можемо; зрештою, це нам і заборонено. Стверджувати, що хтось є (або ж не є) християнином у такому-от “поглибленому” сенсі цього слова було б з нашого боку страшенно зарозуміло. Зі слова, яке неможливо застосовувати, багато не візьмеш, це очевидно.

Що ж до тих, хто не вірить, то вони якраз це слово радо використовуватимуть власне у його новому значенні. В їхніх вустах воно перетвориться на звичайнісінький засіб для вираження похвали. Називаючи когось “християнином”, вони матимуть на думці тільки те, що вважають його доброю людиною. Але такий спосіб використання слова мову не збагатить, адже маємо вже слово “добрий”. Тим часом слово “християнин” зіпсується і вже не годитиметься для жодної справді корисної мети, якій могло б слугувати.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Як наслідок, треба виробляти в собі навик віри. Перший крок - це визнати, що настрій у вас змінюється. Наступний крок: якщо вже ви прийняли християнство, то треба подбати про те, щоби щодня на якийсь час свідомо повертатися подумки до деяких найважливіших елементів християнського вчення. Тому-то щоденні молитви, читання релігійної літератури і відвідування церкви є невід'ємними елементами християнського життя. Нам слід повсякчас нагадувати собі, у що саме ми віримо. Адже ні ця віра, ні будь-які інші переконання не закріпляться в нас у голові назавжди автоматично. Їх треба живити. Якщо вже на те пішло, візьміть сто людей, які втратили віру в християнство, і поцікавтесь, скільки з них відійшли від віри під впливом вагомих аргументів. Хіба ж більшість не відходить поступово, крок за кроком?

Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

...богослов'я - це річ практична, особливо в наш час. У давнину, коли освіта була не така поширена, як нині, а дискусій відбувалося значно менше, люди могли, мабуть, задовольнятися кількома простенькими ідеями про Бога. Тепер, одначе, це вже неможливо. Кожен щось читає, кожен прислухається до того, про що говорять навколо. Як наслідок, нехай ви й не обізнані з богослов'ям, це не означає, що у вас немає жодних уявлень про Бога. Насправді це значить, що уявлень у вас таки чимало - здебільшого поганеньких, плутаних і давно вже застарілих. Адже дуже багато пов'язаних із Богом ідей, які нині поширюють, ніби щось цілком нове, - це просто твердження, які вже давно, сотні літ тому, розглянули і відкинули справжні богослови. Тож визнавати поширену сьогодні в Англії популярну релігію - це такий самий крок назад, як, приміром, знову повірити у те, що Земля плоска.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Ви можете сказати: “У мене ніколи не було відчуття, ніби мені допомагає неви­димий Христос. От інші люди помагали мені таки чимало, то правда”. Це нагадує історію про одну жінку, яка під час Пер­шої світової заявила, що перебої з хлібом її сім’ю не хвилюють: усе одно вони їдять лише грінки. Не буде хліба – не буде й грінок. Без допомоги від Христа не буде й допомоги від інших людей. Він діє на нас найрізноманітнішими способами, а не лише в межах того, що ми окреслюємо словами “релігійне жит­тя”.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Люди - це дзеркала, або ж "переносники" Христа до інших. Іноді вони й самі про це не підозрюють. "Корисну інфекцію" можуть переносити й ті, хто сам нею ще не заразився. Мені, приміром, допомогли прийти до християнства люди, які самі християнами не були. Зазвичай, утім, несуть Його іншим ті, хто з Ним уже знайомий. Тому-то таке велике значення має Церква - вся спільнота християн, які навзаєм вказують на Нього одне одному. Можна сказати, що там, де наслідують Христа двоє християн разом, християнства більше не вдвічі, а разів у шістнадцять, порівняно з тим, якби вони робили це окремо.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Люди кажуть: “Церква має взяти над нами провід”. Якщо вони дивляться на це під належним кутом, то так і є, якщо ж ні, то не зовсім. Під Церквою тут варто розуміти всіх тих, хто ак­тивно практикує християнство, разом узятих. І тоді, стверджу­ючи, що вести нас уперед має Церква, треба мати на думці, що певним християнам, яким притаманні відповідні здібності, слід бути економістами і державними діячами, і що всім еко­номістам і державним діячам слід бути християнами, і що всі їхні зусилля в царині політики й економіки мають бути спрямо­вані на впровадження в життя засади “Чиніть з іншими так, як би ви хотіли, щоб чинили з вами”. Якби так і було і якби всі інші дійсно виявили готовність із таким підходом погодитися, то ми дуже скоро знайшли б для своїх соціяльних проблем християн­ське вирішення.

Проте насправді у розмовах про те, що Церк­ві треба взяти на себе провід, переважно йдеться про зверне­ний до духовенства заклик укласти певну політичну програму. Це справа дурна і марна. Духовенство – це особливі люди з цілої Церкви, обрані і спеціяльно навчені дбати про те, що важливе для нас як для істот, призначених для вічного життя; ми ж просимо їх узятися до цілком іншого діла, де у них просто не­ має досвіду. Насправді це завдання для нас, мирян. Застосування християнських принципів у, скажімо, профспілковій діяльності чи освіті мають пропагувати християнські профспілкові діячі і християнські вчителі; адже християнську літературу, наприклад, створюють християнські романісти і драматурги, а не єпископи, які у вільний час збираються разом і пробують писати п’єси і романи.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Христос сказав був, що ми зможемо ввійти до Його світу тільки тоді, коли станемо подібними до дітей, і багато християн через це вважає: дурень ти чи ні, не так уже й важливо, головне, щоб був "добрим". Але це наслідок банального нерозуміння. По-перше, діти переважно виявляють неабияку розважливість, коли займаються тим, що цікавить їх по-справжньому, і доволі ретельно все обмірковують. По-друге, як слушно зауважує св. Павло, Христос аж ніяк не хотів сказати, що ми маємо залишатися дітьми у плані розуму - якраз навпаки. Він закликав нас бути не тільки "лагідними, як голубка", але й "мудрими, як змія". Хоче, отже, щоб ми мали дитяче серце, але дорослий розум. Хоче, щоб ми були простосердими, прямодушними, люблячими і сприйнятливими, як добрі діти; проте водночас хоче, щоб кожна часточка нашого розуму пильно виконувала свою роботу і була цілковито готова до боротьби. Якщо ви даєте гроші на доброчинність, то це аж ніяк не означає, що не треба бодай спробувати з'ясувати, чи не йдуть ваші гроші шахраям. Якщо ви думаєте про самого Бога (наприклад, коли молитеся), то це ще не означає, що вам слід задовольнятися дитячими уявленнями про Нього, засвоєними у п'ятирічному віці. Бог, звісно, не стане любити вас ані на дещицю менше (чи мати з вас меншу користь), якщо вам випало народитися з мізками далеко не вищого гатунку. У Нього знайдеться місце для кожного, зокрема й для людей без великого розуму, та Він хоче, щоб кожен як слід використовував ті здібності, якими наділений.

Суть не в тому, щоб бути добрим, а розумними нехай будуть ті, хто на це спроможний; суть у тому, щоб бути добрим, а водночас намагатися бути й розумним настільки, наскільки це кожному до снаги. Лінощів розуму Бог не любить так само, як і лінощів будь-якого іншого штибу. Якщо ви розмірковуєте про те, чи не стати християнином, то мушу вас попередити: християнство вимагає повної віддачі і від розуму, і від усього решта. На щастя, воно діє також і у зворотному напрямку: кожному, хто щиро намагається бути добрим християнином, невдовзі впаде в око, що його розум робиться дедалі гострішим: одна з причин, через які для навернення на християнство не потрібна жодна спеціяльна освіта, полягає у тому, що християнство саме по собі - освіта. Тим-то такий неосвічений християнин, як Беньян, зумів написати книжку, що вразила цілий світ.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

...якщо вже ви прийняли християнство, то тре­ба подбати про те, щоби щодня на якийсь час свідомо повер­татися подумки до деяких найважливіших елементів християн­ського вчення. Тому-­то щоденні молитви, читання релігійної літератури і відвідування церкви є невід’ємними елементами християнського життя. Нам слід повсякчас нагадувати собі, у що саме ми віримо. Адже ні ця віра, ні будь-­які інші переко­нання не закріпляться в нас у голові назавжди автоматично. Їх треба живити. Якщо вже на те пішло, візьміть сто людей, які втратили віру в християнство, і поцікавтесь, скільки з них ві­дійшли від віри під впливом вагомих аргументів. Хіба ж біль­шість не відходить поступово, крок за кроком?

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity