🇺🇸Результатів виборів у США ще немає, триває підрахунок голосів.
Але кілька висновків я все ж зробити можу.
✔️Джо Байден спрацював дещо краще за Хілларі Клінтон в 2016 році. У багатьох штатах він зумів отримати більше підтримки, ніж вона. Але відбити штати, які у демократів забрав Трамп 4 роки тому, він поки не зміг.
✔️Демократи явно переоцінили своїх кандидатів в сенатори і недооцінили губернаторів-республіканців. Боротьба за Сенат затягнулася і перейшла в мляве перетягування каната. Я думаю, результат не буде відомий до самого кінця. Там зараз паритет - 43 на 43.
✔️Дональд Трамп втримав основні республіканські електоральні бастіони на південному сході і середньому заході, але його підтримка в них помітно знизилася. Відрив від Байдена небезпечно маленький в деяких ключових штатах.
✔️Ніяких несподіванок не було. Соціологія в цілому не збрехала. Все так, як прогнозували аналітики. Демократи брали свої штати, а республіканці - свої, чітко за партійно-ідеологічними блоками, як в 2016 році.
✔️Було кілька цікавих моментів, за якими було захоплююче спостерігати: битва за Флориду, яку Байден не витягнув з-за одного округу, спроба демократів взяти в облогу республіканські цитаделі Канзас і Техас (теж нічого не вийшло, але було небезпечно) і бій за хиткі штати на сході, який все ще триває.
✔️Я думаю, результат виборів вирішить боротьба за Пенсільванію, Мічиган, Вісконсин і Північну Кароліну. Якщо Байден переможе у всіх, зможе розраховувати на перемогу. Якщо все програє, його шанси будуть вкрай мізерними.
✔️Не виключаю трешу в будь-якій формі після виборів. Голоси поштою ще не підраховували. Трамп через суд зобов'язав підрахувати їх в турборежимі за 3 дні. Це 100 млн голосів, які можуть змінити ситуацію в ключових штатах, враховуючи маленький розрив між кандидатами. Є ризик, що хтось захоче оголосити про свою перемогу раніше офіційних результатів. Не виключаю і суперечок з приводу результатів голосування в окремих округах.
✔️Країна глибоко розколота 50 на 50. Навіть ті результати виборів, які є зараз, це добре показують. А значить, хто б не переміг, зіткнеться з проблемою напівлегітимності в очах населення. Різні люди, різні цінності, різне сприйняття навколишнього середовища, своїх потреб, страхів, бажань і майбутнього. У цьому контексті вибори, на жаль, нічого не змінили, розкол лише поглибився.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Але кілька висновків я все ж зробити можу.
✔️Джо Байден спрацював дещо краще за Хілларі Клінтон в 2016 році. У багатьох штатах він зумів отримати більше підтримки, ніж вона. Але відбити штати, які у демократів забрав Трамп 4 роки тому, він поки не зміг.
✔️Демократи явно переоцінили своїх кандидатів в сенатори і недооцінили губернаторів-республіканців. Боротьба за Сенат затягнулася і перейшла в мляве перетягування каната. Я думаю, результат не буде відомий до самого кінця. Там зараз паритет - 43 на 43.
✔️Дональд Трамп втримав основні республіканські електоральні бастіони на південному сході і середньому заході, але його підтримка в них помітно знизилася. Відрив від Байдена небезпечно маленький в деяких ключових штатах.
✔️Ніяких несподіванок не було. Соціологія в цілому не збрехала. Все так, як прогнозували аналітики. Демократи брали свої штати, а республіканці - свої, чітко за партійно-ідеологічними блоками, як в 2016 році.
✔️Було кілька цікавих моментів, за якими було захоплююче спостерігати: битва за Флориду, яку Байден не витягнув з-за одного округу, спроба демократів взяти в облогу республіканські цитаделі Канзас і Техас (теж нічого не вийшло, але було небезпечно) і бій за хиткі штати на сході, який все ще триває.
✔️Я думаю, результат виборів вирішить боротьба за Пенсільванію, Мічиган, Вісконсин і Північну Кароліну. Якщо Байден переможе у всіх, зможе розраховувати на перемогу. Якщо все програє, його шанси будуть вкрай мізерними.
✔️Не виключаю трешу в будь-якій формі після виборів. Голоси поштою ще не підраховували. Трамп через суд зобов'язав підрахувати їх в турборежимі за 3 дні. Це 100 млн голосів, які можуть змінити ситуацію в ключових штатах, враховуючи маленький розрив між кандидатами. Є ризик, що хтось захоче оголосити про свою перемогу раніше офіційних результатів. Не виключаю і суперечок з приводу результатів голосування в окремих округах.
✔️Країна глибоко розколота 50 на 50. Навіть ті результати виборів, які є зараз, це добре показують. А значить, хто б не переміг, зіткнеться з проблемою напівлегітимності в очах населення. Різні люди, різні цінності, різне сприйняття навколишнього середовища, своїх потреб, страхів, бажань і майбутнього. У цьому контексті вибори, на жаль, нічого не змінили, розкол лише поглибився.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🇷🇴Вибори президента у Молдові
Перший тур виборів президента Молдови засвідчив глибоку кризу політичної системи країни, де-актуалізацію національних еліт, а також ерозію усталених взаємовідносин між суспільством і правлячим класом.
Криза політичної системи.
Явка на цих виборах була надзвичайно низькою, відображаючи загальну стомленість населення від політики та недовіру до державних інститутів у цілому. Фактично, нового президента обирало трохи більше третини населення країни, з яких 36% віддали голоси за кандидатку від про-європейських правоцентристських і про-румунських сил Майю Санду, ще 30% підтримали чинного проросійського президента Ігоря Додона, і ще 16% проголосували за не менш проросійського одіозного мера міста Бельці Ренато Усатого.
Де-актуалізація традиційних еліт.
Те, що за основних кандидатів у президенти не прийшло голосувати чимало людей, свідчить про поступову ідеологічну стагнацію та “заболочення” політичного середовища Молдови. Відсутність об’єднавчого фактору, який би мотивував людей брати участь у політичному процесі через вибори, робить будь-якого кандидата, який отримає перемогу у другому турі, нелегітимним у повноцінному розумінні цього слова в очах населення.
Ерозія усталених взаємовідносин.
Суспільний договір у Молдові обвалився ще у 2019 році, коли навесні країну сколихнула потужна політична криза, у результаті якої від управління країною був відсунутий олігарх Володимир Плахотнюк. Жоден політичний лідер не зумів перехопити контроль над політичним процесом, а Демократична партія Плахотнюка все ще лишається серйозним гравцем у Молдові.
Незалежно від того, хто переможе у другому турі президентських виборів, навряд чи це суттєво змінить Молдову. Країна перебуває у сильній залежності від зовнішніх гравців, передусім ЄС, США та РФ. Як показала політична криза у Молдові у 2019 році, жодні суттєві політичні зміни у Молдові неможливі без компромісу зовнішніх сил, або ж сплеску їхнього протистояння.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Перший тур виборів президента Молдови засвідчив глибоку кризу політичної системи країни, де-актуалізацію національних еліт, а також ерозію усталених взаємовідносин між суспільством і правлячим класом.
Криза політичної системи.
Явка на цих виборах була надзвичайно низькою, відображаючи загальну стомленість населення від політики та недовіру до державних інститутів у цілому. Фактично, нового президента обирало трохи більше третини населення країни, з яких 36% віддали голоси за кандидатку від про-європейських правоцентристських і про-румунських сил Майю Санду, ще 30% підтримали чинного проросійського президента Ігоря Додона, і ще 16% проголосували за не менш проросійського одіозного мера міста Бельці Ренато Усатого.
Де-актуалізація традиційних еліт.
Те, що за основних кандидатів у президенти не прийшло голосувати чимало людей, свідчить про поступову ідеологічну стагнацію та “заболочення” політичного середовища Молдови. Відсутність об’єднавчого фактору, який би мотивував людей брати участь у політичному процесі через вибори, робить будь-якого кандидата, який отримає перемогу у другому турі, нелегітимним у повноцінному розумінні цього слова в очах населення.
Ерозія усталених взаємовідносин.
Суспільний договір у Молдові обвалився ще у 2019 році, коли навесні країну сколихнула потужна політична криза, у результаті якої від управління країною був відсунутий олігарх Володимир Плахотнюк. Жоден політичний лідер не зумів перехопити контроль над політичним процесом, а Демократична партія Плахотнюка все ще лишається серйозним гравцем у Молдові.
Незалежно від того, хто переможе у другому турі президентських виборів, навряд чи це суттєво змінить Молдову. Країна перебуває у сильній залежності від зовнішніх гравців, передусім ЄС, США та РФ. Як показала політична криза у Молдові у 2019 році, жодні суттєві політичні зміни у Молдові неможливі без компромісу зовнішніх сил, або ж сплеску їхнього протистояння.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🎓Лист МОН — дистанціювання від проблеми
Лист-роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо застосування нового Положення про дистанційну форму середньої освіти мав би розставити крапки над «і» у питанні які моделі організації освітнього процесу освіти доречніші в умовах пандемії.
⚡️Проте, на практиці лише заплутує учасників освітнього процесу.
Чиновники намагаються дипломатично розвести поняття дистанційного навчання, та дистанційної форми здобуття освіти. Необхідність у першому постає під час карантину та інших надзвичайних обставини, включно з погодними. Відмінність у тому, що перше є ситуативним і потребує лише коригування способу взаємодії з учнями. Нарешті – можна гнучко поєднувати офлайн і онлайн.
Для другого необхідне відповідне рішення закладу, заяви батьків, а головне – «системотехнічне забезпечення для організації саме дистанційної форми здобуття освіти», — як пише МОН.
Або, простіше кажучи, достатньо девайсів, з програмним забезпеченням, а головне – контенту.
Ситуативне використання дистанційного навчання начеб-то цього не вимагає, але як можна в сучасних умовах навчати дистанційно, коли і в учнів, і в педагогів часто бракує елементарних технічних засобів для цього?!
Тож було б доречніше, щоб МОН не писало педагогам те, що вони і так знають, а допомогти отримати необхідну комплект засобів для дистанційного навчання.
А ще потрібно переглянути підхід до програми, зокрема – ініціювати відмову від типових освітніх програм (для цього необхідна зміна в Закони «Про Освіту та «Про повну загальну середню освіту»).
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Лист-роз’яснення Міністерства освіти і науки України щодо застосування нового Положення про дистанційну форму середньої освіти мав би розставити крапки над «і» у питанні які моделі організації освітнього процесу освіти доречніші в умовах пандемії.
⚡️Проте, на практиці лише заплутує учасників освітнього процесу.
Чиновники намагаються дипломатично розвести поняття дистанційного навчання, та дистанційної форми здобуття освіти. Необхідність у першому постає під час карантину та інших надзвичайних обставини, включно з погодними. Відмінність у тому, що перше є ситуативним і потребує лише коригування способу взаємодії з учнями. Нарешті – можна гнучко поєднувати офлайн і онлайн.
Для другого необхідне відповідне рішення закладу, заяви батьків, а головне – «системотехнічне забезпечення для організації саме дистанційної форми здобуття освіти», — як пише МОН.
Або, простіше кажучи, достатньо девайсів, з програмним забезпеченням, а головне – контенту.
Ситуативне використання дистанційного навчання начеб-то цього не вимагає, але як можна в сучасних умовах навчати дистанційно, коли і в учнів, і в педагогів часто бракує елементарних технічних засобів для цього?!
Тож було б доречніше, щоб МОН не писало педагогам те, що вони і так знають, а допомогти отримати необхідну комплект засобів для дистанційного навчання.
А ще потрібно переглянути підхід до програми, зокрема – ініціювати відмову від типових освітніх програм (для цього необхідна зміна в Закони «Про Освіту та «Про повну загальну середню освіту»).
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
⚡️Політика української делегації у ТКГ остаточно з політичної площини перейшла у площину мрій та непримиренних протиріч з РФ.
Політика по Донбасу остаточно перетворилася на обмін мріями. Українська делегація пропонує вже 31 березня 2021 року - вибори в ОРДЛО, після виведення тих, кого "там немає".
На місцевих виборах провели до рад колаборантів, злочинців та ОПЗЖ. Зараз, якщо розпустять парламент, отримаєте те саме ще й у Верховній Раді. І остаточний цвях у труну - ще й вибори у регіоні з патологічним страхом до всього з приставкою "укр". А як щодо воєнних злочинців? Ми справді сподіваємось, що за пару місяців визначмося, хто ці люди?
Перед виборами, щонайменше, потрібна:
▪️норма закону про перехідне правосуддя, в якій буде окрема стаття "про МГБ": ці люди мають бути позбавлені права впливати на політичне життя країни як члени структури, яка підозрюється у масових воєнних злочинах та злочинах проти людяності;
▪️прискіплива фільтрація на приналежність до цих злочинів, на що щонайменше потрібен рік після отримання контролю над ОРДЛО.
Вже зараз треба усвідомити, що в нас є "МГБ" із сотнями "працівників", в нас є з 30 тисяч "ополчення", в нас є 200 тисяч громадян з російськими паспортами, - зрештою, просто місцеві, які ненавидять нас.
І дати всьому цьому право голосу - остаточно розколоти країну.
Так, вибори. Так, після кордону. Але з відтермінуванням хоча би у рік, щоб остаточно не захлинутися у крові...
Станіслав Асєєв, експерт з питань окупованої частини Донбасу UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Політика по Донбасу остаточно перетворилася на обмін мріями. Українська делегація пропонує вже 31 березня 2021 року - вибори в ОРДЛО, після виведення тих, кого "там немає".
На місцевих виборах провели до рад колаборантів, злочинців та ОПЗЖ. Зараз, якщо розпустять парламент, отримаєте те саме ще й у Верховній Раді. І остаточний цвях у труну - ще й вибори у регіоні з патологічним страхом до всього з приставкою "укр". А як щодо воєнних злочинців? Ми справді сподіваємось, що за пару місяців визначмося, хто ці люди?
Перед виборами, щонайменше, потрібна:
▪️норма закону про перехідне правосуддя, в якій буде окрема стаття "про МГБ": ці люди мають бути позбавлені права впливати на політичне життя країни як члени структури, яка підозрюється у масових воєнних злочинах та злочинах проти людяності;
▪️прискіплива фільтрація на приналежність до цих злочинів, на що щонайменше потрібен рік після отримання контролю над ОРДЛО.
Вже зараз треба усвідомити, що в нас є "МГБ" із сотнями "працівників", в нас є з 30 тисяч "ополчення", в нас є 200 тисяч громадян з російськими паспортами, - зрештою, просто місцеві, які ненавидять нас.
І дати всьому цьому право голосу - остаточно розколоти країну.
Так, вибори. Так, після кордону. Але з відтермінуванням хоча би у рік, щоб остаточно не захлинутися у крові...
Станіслав Асєєв, експерт з питань окупованої частини Донбасу UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
✔️Ідеї Кравчука щодо ОРЛДО — найгірший з варіантів.
Вільна економічна зона на території ОРДЛО — найгірша з ідей, які могли бути озвучені під час обговорення ідеї ВЕЗ як такої.
👉По-перше, ВЕЗ просто «заради відновлення регіону» означатиме створення сірої зони для відмивання грошей і ухилення від податків. Найгірше, що Україна за це буде ще доплачувати із зібраних на інших територіях податкових надходжень.
👉По-друге, Україна, за словами Кравчука, буде вимагати від РФ скасування частини рішень, що стосуються ОРДЛО. Забавно, що зі свого боку запускається процес, а від РФ - «вимагати». Ще більш забавною виглядає перспектива перегляду Кремлем своєї міграційної політики.
👉По-третє, частина олігархічних груп досить оперативно перереєстровуються на колишній території ОРДЛО і тим самим відведуть залишки своїх податків. До того ж, власники бізнесу будуть розповідати, що вони не виводять гроші з країни, адже Донбас — це Україна.
👉По-четверте, регіональні еліти в іншій частині країни побачать наочний приклад, що трохи погрожуючи або повоювавши з центром, можна отримати більше. До війни не дійде, але жорсткий шантаж, навіть з чимось на зразок блок-постів, цілком можливий.
Зрештою, за результатами місцевих виборів можна сперечатися щодо того, яка партія набрала більше, але, з урахуванням договірняків і формування «місцевих осередків», очевидно одне — загальноукраїнська повістка успішно злита, а регіональні клани вже посилилися.
Позитивний приклад з ОРДЛО для них буде дуже заразним. А у Києва, за великим рахунком, не залишилося механізмів стримування.
👉По-п’яте, кращі умови для ведення бізнесу, ніж у іншій частині країни (хоча б з точки зору оподаткування) створять політичні ризики в суспільних відносинах. Складно буде пояснити ветерану війни на Донбасі, що він воював заради того, щоб «на тій стороні лінії фронту» були кращі податки. Навіть не на звільненій території Донбасу, а саме «на тій стороні».
Кравчук подає це як «державницьке»рішення. Що ж, з огляду на перебіг ідей і здатність зазирнути у завтрашній день, я розумію, чому він програв вибори у середині 90-х. Не розумію тільки, навіщо його, як чорта з табакерки, дістали зараз.
З іншого боку, в ТКГ є адекватні люди. Наскільки розумію, поки що ідеї - це концепція для того, щоб промацати ґрунт, а також вони виникли через те, що свій план запропонувала РФ.
Я дуже сподіваюся, що у адекватної частини групи вистачить витримки жорстоко відкинути ідеї Кремля і бажання Кравчука зіграти на тих же тезах, але дещо м'якших.
Ігор Тишкевич, експерт програми «Міжнародна та внутрішня політика» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Вільна економічна зона на території ОРДЛО — найгірша з ідей, які могли бути озвучені під час обговорення ідеї ВЕЗ як такої.
👉По-перше, ВЕЗ просто «заради відновлення регіону» означатиме створення сірої зони для відмивання грошей і ухилення від податків. Найгірше, що Україна за це буде ще доплачувати із зібраних на інших територіях податкових надходжень.
👉По-друге, Україна, за словами Кравчука, буде вимагати від РФ скасування частини рішень, що стосуються ОРДЛО. Забавно, що зі свого боку запускається процес, а від РФ - «вимагати». Ще більш забавною виглядає перспектива перегляду Кремлем своєї міграційної політики.
👉По-третє, частина олігархічних груп досить оперативно перереєстровуються на колишній території ОРДЛО і тим самим відведуть залишки своїх податків. До того ж, власники бізнесу будуть розповідати, що вони не виводять гроші з країни, адже Донбас — це Україна.
👉По-четверте, регіональні еліти в іншій частині країни побачать наочний приклад, що трохи погрожуючи або повоювавши з центром, можна отримати більше. До війни не дійде, але жорсткий шантаж, навіть з чимось на зразок блок-постів, цілком можливий.
Зрештою, за результатами місцевих виборів можна сперечатися щодо того, яка партія набрала більше, але, з урахуванням договірняків і формування «місцевих осередків», очевидно одне — загальноукраїнська повістка успішно злита, а регіональні клани вже посилилися.
Позитивний приклад з ОРДЛО для них буде дуже заразним. А у Києва, за великим рахунком, не залишилося механізмів стримування.
👉По-п’яте, кращі умови для ведення бізнесу, ніж у іншій частині країни (хоча б з точки зору оподаткування) створять політичні ризики в суспільних відносинах. Складно буде пояснити ветерану війни на Донбасі, що він воював заради того, щоб «на тій стороні лінії фронту» були кращі податки. Навіть не на звільненій території Донбасу, а саме «на тій стороні».
Кравчук подає це як «державницьке»рішення. Що ж, з огляду на перебіг ідей і здатність зазирнути у завтрашній день, я розумію, чому він програв вибори у середині 90-х. Не розумію тільки, навіщо його, як чорта з табакерки, дістали зараз.
З іншого боку, в ТКГ є адекватні люди. Наскільки розумію, поки що ідеї - це концепція для того, щоб промацати ґрунт, а також вони виникли через те, що свій план запропонувала РФ.
Я дуже сподіваюся, що у адекватної частини групи вистачить витримки жорстоко відкинути ідеї Кремля і бажання Кравчука зіграти на тих же тезах, але дещо м'якших.
Ігор Тишкевич, експерт програми «Міжнародна та внутрішня політика» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🇦🇲🇦🇿Вірменія і Азербайджан підписали мирну угоду про закінчення війни в Нагірному Карабасі. 🇷🇺За посередництва Росії.
Загалом сталося те, про що говорили багато, і я у тому ж числі, ще наприкінці вересня — про політичні маневри Туреччини і РФ навколо Нагірного Карабаху.
Щоправда, я не очікував, що азербайджанська армія встигне зайняти значний шматок територій на півдні (який залишається за ними за угодами). Хоча я вважав, що вони застрягнуть на більш тривалий час, а їх досягнення будуть скромнішими. У цьому мої припущення виявилися помилковими.
Та в іншому:
👉 Росія і Туреччина розіграли партію на двох, розділили сфери впливу і закріпили свої позиції за рахунок силової зміни статусу-кво, зриву "тимчасової пломби" з Карабаху і демонтажу старих політичних конструкцій і формату переговорів.
👉 Туреччина зайшла в Південний Кавказ в якості одного з стейкхолдерів, і РФ визнала за нею це право. Підтримавши Азербайджан найманцями, зброєю, технологіями, вони посилили свій контроль над Баку, і зв'язали його з собою ще тісніше, особливо його силовий блок.
👉 Росія не стала кидатися в конфронтацію з Туреччиною заради Вірменії, і через ослаблення Єревана після боїв у Карабасі, проштовхнула давно заготовлену ідею про розгортання російських миротворців в Карабасі і вздовж Лачинського коридору.
Ще й повернули своїх прикордонників ФСБ на кордон із західними районами Азербайджану. До того ж, з'явилася можливість істотно послабити позиції Нікола Пашиняна, або зовсім змусити його піти у відставку через політичний тиск, який неодмінно буде наростати після таких новин.
👉 Азербайджан повернув прикордонні райони, які вважає своїми. Алієв буде продавати будинки як військову перемогу, хоч і ціною частини суверенітету. Принаймні, це нейтралізує критику на адресу Алієвих через просідання в економіці і корупції останніх років.
👉 Вірменія залишає собі ядро Нагірного Карабаху зі Степанакертом + 5 км Лачинського коридору для зв'язку з Вірменією, а також буде за свій рахунок будувати нові транспортні комунікації з регіоном. Всі біженці можуть повернутися в Карабах під наглядом ООН.
В цілому, я думаю, що Пашиняна знесуть і зроблять головним цапом-відбувайлом, а в регіоні посіють зерна для нового конфлікту у найближчому майбутньому. Для Баку і Єревана ця війна не закінчена, судячи з настроїв і політичних процесів в обох столицях.
✔️Росія і Туреччина — головні вигодонабувачі з цієї військової кампанії. Як я і писав, вони плюс-мінус реалізували свою партію, яку намагаються розіграти в Лівії і частково реалізували в Сирії. Чи надовго? Не думаю.
🇺🇦А для України, до речі, тут не дуже хороший урок. Проєктуючи цю ескалацію на нашу ситуацію (і тих, хто це робить), я скажу, що ми тут виступаємо якраз у ролі слабкої сторони, яку можуть також спокійно розіграти шляхом нехитрих закулісних домовленостей.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Загалом сталося те, про що говорили багато, і я у тому ж числі, ще наприкінці вересня — про політичні маневри Туреччини і РФ навколо Нагірного Карабаху.
Щоправда, я не очікував, що азербайджанська армія встигне зайняти значний шматок територій на півдні (який залишається за ними за угодами). Хоча я вважав, що вони застрягнуть на більш тривалий час, а їх досягнення будуть скромнішими. У цьому мої припущення виявилися помилковими.
Та в іншому:
👉 Росія і Туреччина розіграли партію на двох, розділили сфери впливу і закріпили свої позиції за рахунок силової зміни статусу-кво, зриву "тимчасової пломби" з Карабаху і демонтажу старих політичних конструкцій і формату переговорів.
👉 Туреччина зайшла в Південний Кавказ в якості одного з стейкхолдерів, і РФ визнала за нею це право. Підтримавши Азербайджан найманцями, зброєю, технологіями, вони посилили свій контроль над Баку, і зв'язали його з собою ще тісніше, особливо його силовий блок.
👉 Росія не стала кидатися в конфронтацію з Туреччиною заради Вірменії, і через ослаблення Єревана після боїв у Карабасі, проштовхнула давно заготовлену ідею про розгортання російських миротворців в Карабасі і вздовж Лачинського коридору.
Ще й повернули своїх прикордонників ФСБ на кордон із західними районами Азербайджану. До того ж, з'явилася можливість істотно послабити позиції Нікола Пашиняна, або зовсім змусити його піти у відставку через політичний тиск, який неодмінно буде наростати після таких новин.
👉 Азербайджан повернув прикордонні райони, які вважає своїми. Алієв буде продавати будинки як військову перемогу, хоч і ціною частини суверенітету. Принаймні, це нейтралізує критику на адресу Алієвих через просідання в економіці і корупції останніх років.
👉 Вірменія залишає собі ядро Нагірного Карабаху зі Степанакертом + 5 км Лачинського коридору для зв'язку з Вірменією, а також буде за свій рахунок будувати нові транспортні комунікації з регіоном. Всі біженці можуть повернутися в Карабах під наглядом ООН.
В цілому, я думаю, що Пашиняна знесуть і зроблять головним цапом-відбувайлом, а в регіоні посіють зерна для нового конфлікту у найближчому майбутньому. Для Баку і Єревана ця війна не закінчена, судячи з настроїв і політичних процесів в обох столицях.
✔️Росія і Туреччина — головні вигодонабувачі з цієї військової кампанії. Як я і писав, вони плюс-мінус реалізували свою партію, яку намагаються розіграти в Лівії і частково реалізували в Сирії. Чи надовго? Не думаю.
🇺🇦А для України, до речі, тут не дуже хороший урок. Проєктуючи цю ескалацію на нашу ситуацію (і тих, хто це робить), я скажу, що ми тут виступаємо якраз у ролі слабкої сторони, яку можуть також спокійно розіграти шляхом нехитрих закулісних домовленостей.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🇷🇺 «Росія зрадила вірмен», впустила Туреччину і програла у Нагірному Карабасі. Чи так це?
Помітив таку тезу, що «Росія зрадила вірмен», впустила Туреччину і програла у Нагірному Карабасі.
Почнемо з того, що приймаючи політичне рішення щодо Карабаху, Росія не враховувала думку вірмен у Карабасі. Їм взагалі начхати на них. У РФ немає стратегічних інтересів в Карабасі. Тому і поняття "зрада" тут не може бути застосовано, Росія нічим не зобов'язана Карабаху.
Я не думаю, що у багатьох були ілюзії з приводу істинного сприйняття відносин РФ з Вірменією. Що вони повинні були робити? Воювати за Карабах проти Азербайджану і Туреччини? Заради чого? І навіщо, якщо можна скористатися ситуацією для вирішення своїх більш глобальних завдань?
📍Та стався до банальності класичний розмін: частина непотрібної росіянам, але дуже потрібної азербайджанцям і туркам території, в обмін на розширення військової присутності в Південному Кавказі, посилення стратегічного впливу на Єреван і Баку та підтримка наративу про "конструктивного миротворця" для Заходу.
Минулого року таку ж схему розіграли США в Сирії, коли "зрадили" курдів, дозволивши Туреччині зайняти частину їх територій на північному сході країни. Теж було багато обурень з приводу "зради" в морально-етичному сенсі. Але фактично, як би курди не були до них лояльними, американці не були зацікавлені тягнути на собі їх національний проєкт. І хоч їх відносини з Вашингтоном погіршилися, їм нема куди дітися, і вони продовжують залишатися в їх обоймі.
До того ж, прихід до влади в 2018 році Нікола Пашиняна в умовах революційної ситуації в столиці був сприйнятий Росією як ворожий акт. Ставлення до Пашияна залишалося обережно-скептичним. Це не були відносини союзників або хороших партнерів. Тому, як тільки з'явилася можливість, росіяни послабили Пашиняна і нав'язали йому свої домовленості.
Таким чином, Росія в коротко- і середньостроковій перспективі зберігає свій політичний вплив у Вірменії, як би того не хотіли місцеві. Так само, як військово-політична вага РФ у грузинському напрямку посилилася після війни 2008 року, незважаючи на те, що місцеве населення, безумовно, відносилося до Москви вкрай негативно після цього.
Зрозуміло, якщо Вірменія коли-небудь вийде з глухого кута та складе свій геополітичний пазл, то ситуація може якісно змінитися за рахунок диверсифікації російського впливу, але це вже буде зовсім інша історія.
🇹🇷Саме по собі входження Туреччини в Карабах не є поразкою Росії. Москва нічого не втратила, і тактично посилилася за рахунок розділу сфери впливу з Туреччиною, прокресливши з ними "червоні лінії" і відсунувши в бік Францію і США.
У Туреччини з РФ інша проблема: вони поки що не здатні виходити на довгострокове стабільне врегулювання. На всіх кризових майданчиках, де Анкара і Москва взаємодіють, їм вдалося тактично заморозити ситуацію і створити конструкції тендітні, нестабільні і недовгострокові. Це як поставити «тимчасову пломбу» замість постійної. Карабах - не виняток, і тому угоди 10 листопада є тимчасовими.
Коли і якщо Туреччина і РФ знайдуть спосіб створити передбачувану і стійку модальність врегулювання своїх суперечок, тоді у багатьох країн регіонів виникне реальна проблема.
📌На фото — карта розташування російських миротворців в Карабасі👇
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Помітив таку тезу, що «Росія зрадила вірмен», впустила Туреччину і програла у Нагірному Карабасі.
Почнемо з того, що приймаючи політичне рішення щодо Карабаху, Росія не враховувала думку вірмен у Карабасі. Їм взагалі начхати на них. У РФ немає стратегічних інтересів в Карабасі. Тому і поняття "зрада" тут не може бути застосовано, Росія нічим не зобов'язана Карабаху.
Я не думаю, що у багатьох були ілюзії з приводу істинного сприйняття відносин РФ з Вірменією. Що вони повинні були робити? Воювати за Карабах проти Азербайджану і Туреччини? Заради чого? І навіщо, якщо можна скористатися ситуацією для вирішення своїх більш глобальних завдань?
📍Та стався до банальності класичний розмін: частина непотрібної росіянам, але дуже потрібної азербайджанцям і туркам території, в обмін на розширення військової присутності в Південному Кавказі, посилення стратегічного впливу на Єреван і Баку та підтримка наративу про "конструктивного миротворця" для Заходу.
Минулого року таку ж схему розіграли США в Сирії, коли "зрадили" курдів, дозволивши Туреччині зайняти частину їх територій на північному сході країни. Теж було багато обурень з приводу "зради" в морально-етичному сенсі. Але фактично, як би курди не були до них лояльними, американці не були зацікавлені тягнути на собі їх національний проєкт. І хоч їх відносини з Вашингтоном погіршилися, їм нема куди дітися, і вони продовжують залишатися в їх обоймі.
До того ж, прихід до влади в 2018 році Нікола Пашиняна в умовах революційної ситуації в столиці був сприйнятий Росією як ворожий акт. Ставлення до Пашияна залишалося обережно-скептичним. Це не були відносини союзників або хороших партнерів. Тому, як тільки з'явилася можливість, росіяни послабили Пашиняна і нав'язали йому свої домовленості.
Таким чином, Росія в коротко- і середньостроковій перспективі зберігає свій політичний вплив у Вірменії, як би того не хотіли місцеві. Так само, як військово-політична вага РФ у грузинському напрямку посилилася після війни 2008 року, незважаючи на те, що місцеве населення, безумовно, відносилося до Москви вкрай негативно після цього.
Зрозуміло, якщо Вірменія коли-небудь вийде з глухого кута та складе свій геополітичний пазл, то ситуація може якісно змінитися за рахунок диверсифікації російського впливу, але це вже буде зовсім інша історія.
🇹🇷Саме по собі входження Туреччини в Карабах не є поразкою Росії. Москва нічого не втратила, і тактично посилилася за рахунок розділу сфери впливу з Туреччиною, прокресливши з ними "червоні лінії" і відсунувши в бік Францію і США.
У Туреччини з РФ інша проблема: вони поки що не здатні виходити на довгострокове стабільне врегулювання. На всіх кризових майданчиках, де Анкара і Москва взаємодіють, їм вдалося тактично заморозити ситуацію і створити конструкції тендітні, нестабільні і недовгострокові. Це як поставити «тимчасову пломбу» замість постійної. Карабах - не виняток, і тому угоди 10 листопада є тимчасовими.
Коли і якщо Туреччина і РФ знайдуть спосіб створити передбачувану і стійку модальність врегулювання своїх суперечок, тоді у багатьох країн регіонів виникне реальна проблема.
📌На фото — карта розташування російських миротворців в Карабасі👇
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
🧐Ви думали, що залишилося 2 місяці, і кошмарний 2020 й рік закінчиться? А це не так...
🇪🇹Адже поки ми всі спостерігали за тим, як рахують голоси в Пенсільванії і Джорджії, в Ефіопії почалася громадянська війна, що підводить межу під централізованим етно-федералізмом держави, здатним втягнути в заміс Еритрею і Судан, а також зруйнувати військово-політичний баланс сил в Південному Сомалі.
А нещодавно в Марокко почали військову операцію проти сепаратистів в Західній Сахарі, тим самим розваливши майже 30-річне перемир'я і ризикуючи зірвати ще одну "тимчасову пломбу" замороженого конфлікту на тілі світового порядку.
Оскільки міжнародні інститути слабшають щодня, і глобальні \ регіональні гравці це все частіше демонструють на практиці, то і заморожених конфліктів, які стали спадщиною минулого порядку, стане менше. Правда, це зовсім не означає, що вони будуть врегульовані.
Приклад Нагірного Карабаху нам показує, що розморожування конфлікту справа нескладна, якщо є воля, сили і ресурси, але от створити щось нове: новий простір, ініціативу, довгострокове рішення - практично ніхто не здатний. А це або ще раз заморожує конфлікт, але під печаткою іншого пояснення і балансу, або посилює його ще більше, дроблячи на фрагменти, встромляє в тіло всіх, хто знаходиться поруч.
Найбільш нестабільна ситуація зараз якраз в країнах Африки і Близького Сходу. Глобального лідерства зараз немає. США свого часу упустили, а зараз не хочуть і не можуть. Китай і Індія не готові. Росія не може і не зможе.
А міжнародне співтовариство продовжує стискатися, розділяючись на окремі частини, де превалює економічний націоналізм, політичний егоїзм і resentment \ образи як інструмент мобілізації і виправдання своїх дій.
☝️Цей період, зрозуміло, коли-небудь пройде, і настане якийсь порядок. Але поки що, 2020 й рік - це ще не кінець, як мені здається.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
📷Фото: 2001 рік, Еритрея, агентство Reuters.
🇪🇹Адже поки ми всі спостерігали за тим, як рахують голоси в Пенсільванії і Джорджії, в Ефіопії почалася громадянська війна, що підводить межу під централізованим етно-федералізмом держави, здатним втягнути в заміс Еритрею і Судан, а також зруйнувати військово-політичний баланс сил в Південному Сомалі.
А нещодавно в Марокко почали військову операцію проти сепаратистів в Західній Сахарі, тим самим розваливши майже 30-річне перемир'я і ризикуючи зірвати ще одну "тимчасову пломбу" замороженого конфлікту на тілі світового порядку.
Оскільки міжнародні інститути слабшають щодня, і глобальні \ регіональні гравці це все частіше демонструють на практиці, то і заморожених конфліктів, які стали спадщиною минулого порядку, стане менше. Правда, це зовсім не означає, що вони будуть врегульовані.
Приклад Нагірного Карабаху нам показує, що розморожування конфлікту справа нескладна, якщо є воля, сили і ресурси, але от створити щось нове: новий простір, ініціативу, довгострокове рішення - практично ніхто не здатний. А це або ще раз заморожує конфлікт, але під печаткою іншого пояснення і балансу, або посилює його ще більше, дроблячи на фрагменти, встромляє в тіло всіх, хто знаходиться поруч.
Найбільш нестабільна ситуація зараз якраз в країнах Африки і Близького Сходу. Глобального лідерства зараз немає. США свого часу упустили, а зараз не хочуть і не можуть. Китай і Індія не готові. Росія не може і не зможе.
А міжнародне співтовариство продовжує стискатися, розділяючись на окремі частини, де превалює економічний націоналізм, політичний егоїзм і resentment \ образи як інструмент мобілізації і виправдання своїх дій.
☝️Цей період, зрозуміло, коли-небудь пройде, і настане якийсь порядок. Але поки що, 2020 й рік - це ще не кінець, як мені здається.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
📷Фото: 2001 рік, Еритрея, агентство Reuters.
✔️Після карантину вихідного дня – змішана форма навчання
«А після карантину вихідного дня настає змішана форма навчання». Так можна було би назвати виставу абсурду у виконанні органів влади.
Зокрема, МОН. Невеликий «синопсис»: 13 листопада МОН розіслало керівникам закладам вищої і фахової перед вищої освіти листа з рекомендаціями про перехід із 16 листопада на змішану форму навчання.
Здавалося б, у чому проблема?
Адже змішана форма навчання (або Blending Learning) ще з початку 2000-х визнана найдієвішою формою організацією освітнього процесу. Адже розвиває у студентів самокерованість, здатність самостійно опрацьовувати контент і виділяти з нього головне, розв’язувати реальні фахові ситуації.
Це все так, але тоді до чого тут Постанова КМУ № 641 мета якої – «встановлення карантину посилення проти епідеміологічних заходів» - на яку покликається МОН?!
Змішане навчання, нагадаємо, передбачає поєднання очного навчання та веб-технологій (наприклад, віртуальний клас, самопідготовку, спільне навчання тощо).
А ЗВО, як пам’ятаємо, із вересня 2020 року вже по суті перейшли в режим карантинного навчання. І виходити з останнього на сьогодні немає підстав. Як з огляду на зростання кількості випадків захворювань на covid, так і через технічну, методологічну і елементарно – людську неготовність університетів і коледжів.
Крім того, своїм листом МОН фактично влізло у правову колізію, адже поняття «змішана форма навчання» не закріплене законодавчо.
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
«А після карантину вихідного дня настає змішана форма навчання». Так можна було би назвати виставу абсурду у виконанні органів влади.
Зокрема, МОН. Невеликий «синопсис»: 13 листопада МОН розіслало керівникам закладам вищої і фахової перед вищої освіти листа з рекомендаціями про перехід із 16 листопада на змішану форму навчання.
Здавалося б, у чому проблема?
Адже змішана форма навчання (або Blending Learning) ще з початку 2000-х визнана найдієвішою формою організацією освітнього процесу. Адже розвиває у студентів самокерованість, здатність самостійно опрацьовувати контент і виділяти з нього головне, розв’язувати реальні фахові ситуації.
Це все так, але тоді до чого тут Постанова КМУ № 641 мета якої – «встановлення карантину посилення проти епідеміологічних заходів» - на яку покликається МОН?!
Змішане навчання, нагадаємо, передбачає поєднання очного навчання та веб-технологій (наприклад, віртуальний клас, самопідготовку, спільне навчання тощо).
А ЗВО, як пам’ятаємо, із вересня 2020 року вже по суті перейшли в режим карантинного навчання. І виходити з останнього на сьогодні немає підстав. Як з огляду на зростання кількості випадків захворювань на covid, так і через технічну, методологічну і елементарно – людську неготовність університетів і коледжів.
Крім того, своїм листом МОН фактично влізло у правову колізію, адже поняття «змішана форма навчання» не закріплене законодавчо.
Микола Скиба, експерт програми «Освіта» UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
💰Цієї п'ятниці в першому читанні Парламент розглядає закон, який тихенько збільшує податкове навантаження на всіх працівників України та їх роботодавців!
Робиться все це під приводом запуску накопичувальної пенсійної системи. Ідея хороша і потрібна. Сам Прем'єр сказав, що через 15 років у Українців майже не буде пенсії.
Але з усіх варіантів пропонується не перерозподіляти існуючі відрахування ЄСВ в накопичувальні фонди, а збільшити навантаження на зарплату для цього. 1% на працівника і 2% на роботодавця з можливістю збільшення...
Законодавці все мудро прорахували, крім одного:
✔️Зростання навантаження на ЗП призведе не до зростання надходжень до недержавних пенсійних фондів, а до зростання тіні і податкового навантаження на бізнес.
✔️Відрахування 3% в НПФ із ЗП не створить базу накопичень для українців. Для накопичення достатньої суми, потрібно відраховувати до 7% -12% із ЗП мінімум протягом 20-25 років.
Те, що дає пропонована реформа — напівзаходи і профанація.
Тож дорогі українці, чекайте п'ятницю і затягніть пояси)
📃 Текст закону і пояснювальна записка.
📃 Порядок денний.
Читайте, робіть висновки, готуйтеся)
Анатолій Амелін, керівник економічних програм UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF
Робиться все це під приводом запуску накопичувальної пенсійної системи. Ідея хороша і потрібна. Сам Прем'єр сказав, що через 15 років у Українців майже не буде пенсії.
Але з усіх варіантів пропонується не перерозподіляти існуючі відрахування ЄСВ в накопичувальні фонди, а збільшити навантаження на зарплату для цього. 1% на працівника і 2% на роботодавця з можливістю збільшення...
Законодавці все мудро прорахували, крім одного:
✔️Зростання навантаження на ЗП призведе не до зростання надходжень до недержавних пенсійних фондів, а до зростання тіні і податкового навантаження на бізнес.
✔️Відрахування 3% в НПФ із ЗП не створить базу накопичень для українців. Для накопичення достатньої суми, потрібно відраховувати до 7% -12% із ЗП мінімум протягом 20-25 років.
Те, що дає пропонована реформа — напівзаходи і профанація.
Тож дорогі українці, чекайте п'ятницю і затягніть пояси)
📃 Текст закону і пояснювальна записка.
📃 Порядок денний.
Читайте, робіть висновки, готуйтеся)
Анатолій Амелін, керівник економічних програм UIF
#фаховий_аналіз_трендівUIF